Чорна діра в серці мегаполісу
“Брянка”, “Петрівка”, ПАТ “Євраз – Дніпропетровський металургійний завод ім. Г. І. Петровського “- промисловий гігант Дніпра і України в цьому році відзначає 130 років. Він так досі і залишається провідним підприємством в Україні з виробництва чавуну, сталі і прокату. Він так і залишається одним із найбільших забруднювачів повітря міста Дніпро і води річки Дніпро. «Пєтровка» нині – зона екологічного лиха. Ситуація посилюється в вихідні і святкові дні, бо максимальні кількості викидів припадають саме на такий час. Можливо, це така собі маленька хитрість хазяїв підприємства.
Складність ситуації полягає в тому, що заміри викидів провести вкрай складно, можливо , профільним відомствам треба було би переглянути регламент та процедури замірів. А ще добре було б працівників міністерств та представників влади запросити прогулятись біля шлакового відвалу на Набережній в білих сорочках і підрахувати, за скільки хвилин ці сорочки стануть буро-сірими.
Від Брянки до ДМЗ. Трохи історії.
Брянський завод став першим великим металургійним підприємством Катеринослава і став для того часу містоутворюючим. Але часи йшли, обладнання старіло. Велика частина устаткування була привезена з Німеччини 1945-го року як трофей, воно працює і донині. Більшість будівель заводу, який знаходиться майже в центрі Дніпра, зруйновані або перебувають в занедбаному стані.
“Петрівка” довгий час була гордістю дніпровського регіону. Саме завдяки заводу росло і
розвивалося місто металургів. І хоча ракетники ПМЗ та КБ “Південне” поступово перетягнули
“ковдру” на себе, закріпивши за Дніпром статус космічної столиці України –
“Петрівка” довгі роки залишалася “священною коровою” вітчизняної
економіки.
Містоутворюючому гігантові готові були пробачити все: і величезну
промзону в центрі міста, і густий чорно-помаранчевий дим із закурених
труб, який не поспішаючи розсіюється над житловими кварталами, і
сірководневий сморід, що спускається на місто переважно ночами. І
навіть зростання кількості злоякісних новоутворень і зменшення середньої
тривалості життя дніпрян не похитнуло репутацію велетня
вітчизняної промисловості.
Ціна, якою мешканці Дніпра вимушені платити за перебування заводу Євраз на території міста, велика.
Масштаби викідів забруднювальних речовин в повітря Дніпра від
коксохімічного та металургійного виробництва ПАТ «ЄВРАЗ ДМЗ ім. Петровського” таки справді дуже вражають:
– Діоксид азоту (той самий, “червоний” дим з труб) – 682.5 тон в рік;
– Діоксид сірки (смердючий сірководень) – 654 тон в рік;
– оксид вуглецю (чадний газ) – 3345 тон в рік;
– фенол – 7.8 тон в рік
(Дані: «Вісник Прідніпровської державної академии будівництва та архітектури»
Проте життя не стоїть на місці.
Сьогодні все частіше лунають думки про те, що завод-гігант в серці
мегаполісу, який претендує на статус бізнес-туристичного центру,
що отруює повітря, землю і річку – м’яко кажучи, недоречний. Інвесторам
необхідні привабливі в бізнес-розумінні території в межах міста.
А вони обнесені застарілим бетонним парканом.
Але от питання: чи готові городяни повернутися обличчям до майбутнього і
відмовитися від «Легенди, що дає роботу» (на сьогоднішній день тут числиться 5385 співробітників – Ред.) і ілюзорне відчуття захищеності (“немає Петрівки – немає Дніпра”)?
Замість промзони – арт-об’єкт? Світовий досвід вирішення проблеми.
З подібною проблемою зіткнувся свого часу Китай, створивши унікальний
арт-проект, знаменитий на весь світ.
“Зона мистецтв 798” – арт-зона в північно-східній частині Пекіна на території
напівзанедбаного заводу. В 1995 році Пекінська
Академія образотворчих мистецтв орендувала в якості майстерень приміщення на
території Заводу № 706. Незабаром дуже багато художників стали освоювати занедбану територію. Завод відступив під натиском
всенародної любові до даного арт-об’єкту.
Цікавий і досвід Канади. Промислова сортувальна станція в центрі
міста Вікторія вважалася економічно малорентабельною. Однак після
реконструкції територія стала окремим районом для відпочинку, розваг і
житла. Сьогодні в “Round House” розташувалися майстерні художників, кафе,
ресторани, пивоварні, продуктові магазини, житло та офіси.
Ще одним успішним канадським проектом став Острів Гран-віль в Ванкувері, Канада.
Внаслідок реконструкції порт в індустріальному районі перетворився в
унікальний парк розваг і освітніх установ.
Найцікавіше, що досвід впровадження «зеленої економіки» є і в самому
Дніпрі. Так, “Інтерпайп-Сталь” називають прикладом «зеленої» металургії
України. Серед об’єктів підприємства: унікальна замкнута система
водопостачання без скиду стоків у водойми, сучасна система
газоочистки, дугова піч з шумоізоляцією для захисту працівників заводу і
жителів прилеглих районів міста, також там є декілька цікавих арт-об”єктів.
Викликає повагу і досвід ПХЗ. На Павлоградському хімічному заводі, на
території складів твердого ракетного палива працівники розводять диких
звірів з метою моніторингу екологічної ситуації на підприємстві.
Тварини були завезені на підприємство із зоопарку. Через кілька років їх
чисельність значно збільшилася. Тварини знаходяться не в клітках, а
вільно пересуваються по багатогектарній території складів. У так званому.
“Зоопарку” Павлоградського хімічного заводу мешкають кабани, олені,
американські бізони і коні Пржевальського.
Досвід редевелопмента застарілих заводів Китаю і Канади може бути впроваджений і у нас. В Дніпрі багато чудових художників і скульпторів, які можуть
перетворити промисловий пустир в цікавий об’єкт, який приверне
увагу туристів з усіх країн.Було б добре, якби черговий ювілей завод зустрів в новому місці, з новими технологіями і,
зрозуміло, з соціально відповідальними власниками. І знаменитий гудок
Петрівки буде асоціюватися не з брудним і невиправдано громіздким
підприємством, а з передовими «зеленими технологіями».
Жителі Дніпра навіть створили петицію на сайті облради про редевелопмент території
навколо застарілого “заводу
Петровського” і перетворення його в туристично привабливе місце
https://e-petition.dp.gov.ua/petition/?pid=286)
Хоча думки самих городян щодо подальшої долі Петрівки розділилися – багато
висловлюються категорично за знесення і рекультивацію застарілого
заводу. Але деяка частина городян так і не готова розлучитися з “легендою
міста”.
Ось невелика частина висловлювань жителів Дніпра про майбутнє заводу:
Андрій Шмельов:
“Згідний на все, що завгодно – аби це був не екологічно брудний завод.
Щось, що не буде забруднювати довкілля “.
Євген Пахомов:
“Там є декілька цікавих старих будівель”
Андрій Шмельов:
“Цікаві будівлі можна залишити, але завод – знести!”
Наталі Васильченко:
Я бачу в майбутньому місто Дніпро квітучим і зеленим. Наприклад, в Горішніх Плавнях завжди дуже добре працювало озеленення міста. Фінансувалося з ПГЗК. Приблизно в такому районі, як той, де в Дніпрі завод, і приблизно на такій же території, – в Горішніх Плавнях – розплідник рослин.
Сергій Воробей:
“Думаю, там би добре виглядав мікрорайон. Особливо, на місці “Стану-550”
– не повинно бути виробництва на березі Дніпра “.
Анатолій Балахнін:
“Територія заводу Євраз ДМЗ дорівнює территорії ще одного міста.
Але вона дуже забруднена и не може бути використана для проживання людей,
або зони відпочинку.
Ідеально вона підійде для енергопарку відновлювальних джерел.
Сонячні галявини, вітрильні ліси, навіть аккумуляційні болота.
І авжеж, парк регенераційніх проектів”.
Василь Марущінець:
“Хочу бачити чисте поле, рекультивоване, засіяне конюшиною, чи
будь-якою травою або деревами, або дендропарк …”
Марк Дніпров:
“Хочу бачити високотехнологічне металургійне підприємство. А ще, я думаю
що виробництво, яке є зараз – унікальнній об’єкт промислового дизайну XIX сторіччя. Це варто уваги туристів! “
Росіяни відступають повільно
Бажання городян жити в чистому місті – абсолютно зрозуміле. Але не секрет,
що інтереси місцевого населення не є пріоритетом для власника.
Від того, наскільки соціально відповідальні бізнес-структури стоять за тим
або іншим підприємством – залежить якість життя не тільки співробітників, але
часто і всіх жителів даного регіону. Спробуємо розібратися, чи готові
власники легендарного заводу з’їхати з насидженого місця або, на худий
кінець, “апгрейдити” величезну територію промзони.
Для початку розберемося – хто вони, ці власники?
З відкритих джерел відомо, що ще в кінці 2007 року пакет акцій
Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського придбала
міжнародна гірничо-металургійна компанія Євраз.
Сьогодні найбільшими акціонерами групи є російські олігархи Роман
Абрамович, Олександр Абрамов і Олександр Фролов. За даними видання
delo.ua, активи були придбані у «дніпропетровських» – колишніх акціонерів
Приватбанку.
Ще до недавнього часу евразівцям належали відразу три промислових
гіганта в Регіоні: Євраз ДМЗ (“Петрівка”), Євраз Южкокс і Південний ГЗК.
Назвати росіян ефективними власниками язик не повертається. Так,
за даними українських ЗМІ, ПАТ “Євраз-Дніпропетровський металургійний
завод” завершило 2016 рік зі збитком 1 млрд 091,965 млн грн.
Тож не дивно, що інвестиції в розвиток заводу материнська компанія не
виділяла і в більш благополучні роки, пишуть експерти, що вже говорити про
військовий час?
І хоча на офіальному сайті підприємства http://dmz-petrovka.dp.ua/
значиться, що з 2011 року Євраз ДМЗ ім. Петровського сертифікований і
застосовує систему екологічного менеджменту відповідно до вимог
міжнародного стандарту ISO-14001: 2004 – експерти стверджують, що
Насправді ситуація не така райдужна. На їхню думку, “Євраз ДМЗ”
залишається одним з найменш модернізованих підприємств української
промисловості. І суто в плані екології, і в плані підходів до
модернізації виробництва в цілому.
Однак сьогодні процес впливу росіян в українському ГМК, на щастя,
поступово скорочується.
Так, в жовтні 2016 року «Євраз» уклав контракт з продажу «Євраз
Южкокса». А в цьому році росіяни продали криворізький рудник “Суха балка”
структурам харківського бізнесмена Олександра Ярославського.
Однак, від активів «Петрівки», судячи з усього, росіяни поки що
відмовлятися не збираються. Але чекати від них модернізації підприємства і
облагородження території – мабуть, не варто.
Зрушити ситуацію з мертвої точки непросто. Але не виключено, що
пильну увагу на цю проблему українських ЗМІ і місцевих громадських організацій
рано чи пізно спонукає владу розпочати переговори з недобросовісним
бізнесом.
Адже Дніпро не став би космічною столицею, якби не навчився
вирішувати надскладні завдання.
Тетяна Кулицька.