Ірена Карпа презентовала серію електронних книг в Дніпропетровську (інтервью та фото)
Днями в Днепропетровську Ірена Карпа презентовала свій новий електронний проект – «Історії моїх жінок». Збірка вже доступна в онлайн-магазині ліцензійного електронного контенту Bookland.com. Електронні книжки Ірени Карпи можна скачати всього за 8 гривень. Це не обтяжує читача, вигідно автору, та ще й не витрачається папір.
На цей раз Ірена Карпа представила в Днепропетровську не просто нову книгу – вона організувала цілий проект разом з магазином електронних книжок Bookland.com. Новий проект Ірени Карпи являє собою серію невеличких історій, що будуть виходити в електронному вигляді як періодичне видання. Планується зробити до 10 випусків за пів-року.
– Чому Ви перейшли в електронний формат? Паперові книжки віджили своє?
– Ми економимо природу (сміється). Зараз у мене є тільки чотири оповідання, на справжню книжку цього мало, тому мої видавці на мене не дуже образилися.
– Де ви берете сюжети для своїх книжок? Що надихнуло вас на створення цієї книжки?
– Крутішого автора ніж життя, нічого немає. Я вважаю себе письменником соцреалізму. Я взагалі не люблю висмокчувати сюжет з пальцю, я намагаюсь брати сюжети з реального життя і списувати образи з реальних людей. Для свого нового твору я проводила інтерв’ю з цікавими мені жінками. Також у цих людей потім була можливість прочитати свою історію, щось прибрати, якщо там було щось занадто особисте. Люди під час інтерв’ю бувають дуже відверті, а потім можуть пожалкувати про це.
Одна із історій моєї збірки – «Вона не помре» – історія про те, як 20-річна дівчина дізналась, що вона хвора на рак, але вчасно звернулась до лікарів, щоб почати лікування. І в моїй історії ця дівчина погоджується на експериментальне лікування і виліковується… Це історія написана по мотиву реальної історії хворої дівчини. І я вважаю, що письменник має силу впливати на долю людей, і маю надію, що все буде добре з цією дівчиною.
До речі, щодо впливу письменників на світ, я прописала в своїх творах, що Україну чекає економічне чудо, але, на жаль, я написала, що це буде трохи відстрочено у часі. Будемо чекати на чудо!
Повертаючись до історії цієї дівчини: ми збирали гроші на її лікування, зробивши презентацію моєї книжки з платним входом, і кошти переводились на рахунок лікування цієї дівчини. Взагалі я люблю таку форму благочинності – коли ти точно знаєш, куди підуть кошти, а не так, коли ти хочеш перевести гроші на рахунок хворої дитини, а в банкоматі бачиш їм’я якогось депутата. Для досягнення щастя потрібно ділитися з людьми, допомагати іншим.
-Для кого Ви пишете книжки?
Я пишу для свого альтер-его, яким є мій читач. Я хочу, щоб людина сміялась, коли читала мої книжки. В моїх книжках немає пафосу, тільки факти і іронія. Я не в шкільній програмі, щоб по мені писали реферати.
Під час презентації моєї книжки в «Чорній ящірці» в Дніпропетровську все обходиться без пафосу. Там настільки мало місця, що все проходить без перфомансів.
-Чи не свідчить перехід на інтерактивний формат, що у Вас закінчилися сюжети?
Щодо сюжетів, то здається ще Арістотель описав усі типи сюжетів, а ми зараз тільки можемо додати чогось сучасного.
-Що б Ви порадили для починаючого автора? Як стати відомим?
– Я ніколи не ставила за мету отримати популярність, я почала писати книжки ще з дитинства і мені це подобається. Треба писати просто. Треба не боятися писати та читати хороші книжки. В Києві існує літературна школа для молодих письменників, у вас, в Дніпропетровську, є школа молодого графомана, де всі бажаючі можуть отримати необхідні знання.
-А яких авторів Ви б порадили читати?
Із українських це Прохасько, Іздрик, Андрухович, Ешкілев, Малярчук.
Із неукраїнського – Довлатов, звичайно ж, Хемінгвей.
-У Вас з’явилися нові пісні?
Так, у нас є 10 нових пісень, але вони знаходяться ще в стадії вивчення, бо наш бас-гітаріст спочатку пише пісні, а потім вже всі вивчають пісню.
-Чи не набридло вам грати на концертах?
Ми («Qarpa» — український рок-гурт, до 2007 носив назву «Фактично Самі». Створений в 1992 в Івано-Франківську. Лідер гурту — Ірена Карпа) граємо не дуже часто.
Концерт для нас – така собі маленька концентрована розкіш, як чорна ікра.
Не так давно я грала на концерті, де були не досить приємні для мене люди, і я не дуже хотіла виходити на сцену. Але потім я подумала, що ще тиждень тому я могла не вийти з наркозу, і цей концерт взагалі міг не відбутися. Це дало мені такий заряд енергії, що ми провели концерт дуже классно, і по іронії долі жінка, що мене не дуже любить, в лотереї виграла диск.
-Як Ви встигаете, маючи маленьких дітей, писати книжки, давати концерти, суспільно працювати та робити ще купу справ?
– Я нічого не встигаю. Від цього почуваю комплекс провини, але я зрозуміла, що ми повинні себе пробачати. Я пробачаю себе за те, що я не біоробот. Як навчила мене моя психолог: якщо в тебе є 7 дітей і тільки 3 цукерки, і вони неділимі – сьогодні ти даеш цукерки одним дітям а завтра – тим, що залишилися без цукерки.
В моєму житті мені подобається те, що я не повинна вставати зранку на роботу, та працювати «на дядю». Фрілансери та ті, що працюють вдома, знають, що вдома відволікає майже все – починаючи від холодильника. А коли в тебе діти, вони намагаються отримати від тебе увагу, вони можуть навіть заливати стіни борщем.
-Розкажіть про ваше відношення до питання евроінтеграції.
Евроінтеграція – це питання соціальне а не політичне.
Купка людей вирішує долю мільйонів. Діти депутатів і так вчаться в лондонах. Нам жити в цій крайні і нам боротися.
Мій чоловік американець, але у мене нема грінкард. Мені цікаво жити там, де я можу щось змінити.
Краще бути провінцією Європи, ніж бути «Малоросією». Як писав Бісмарк, жодний договір з Росією не вартий паперу, на якому написаний.
Чому ми, люди з вищою освітою, з життєвим досвідом, які бували в різних країнах, дозволяємо керувати людям, яким начхати на народ. В Європі хочуть бути всі, вони просто деякі не знають, що таке Європа.
Нас ніхто не тримає під прицілом, як десь в африканських странах, і ми можемо обирати, як нам жити.
-Чи є у вас улюблені місця в Дніпропетровську?
В Дніпропетровську в свої студенські роки я любила тусуватися в Митній академії. Також я пам»ятаю базар в центрі (зараз – Європейська площа Дніпропетровська). Ми там купляли фалафель. В кожному сісці повинні бути якісь «фішки». В Дніпропетровську – це книгарня «Чорна ящірка» – затишне і камерне місце, а також цікава багатоповерхова «Арт-Квартира», де збираються цікаві люди.
-Чи є якісь новорічні традиції у вашій сім’ї?
Я виросла на західній Україні, там дуже гарні традиції святкування Різдва. Це – дійсно свято. А Новий рік для мене – це совєтське свято, на мене не нападає особлива поп-радість. Я пам’ятаю, як ми святкували 2000 рік – міленіум – ми вилізли на дерево та співали пісні. Для мене займатися творчою справою – це найбільше свято.
Мій чоловік – американець, тому ми будемо святкувати День подяки, будемо готувати індичку.
-Розкажіть більше про співпрацю з Буклендом.
Для мене більш вигідно співпрацювати з електронними видавцями, так я отримую більше гонорарів за скачування моєї книжки за 8 грн, ніж з паперової книжки ціною в 20 30 гр. В електронних магазинах нема націнки.
Я вважаю що 8 гривень, які коштує скачування електронної книжки, не дуже велика ціна і, можливо, це навчить людей платити за працю автора. У мене в планах є книжка, дія якої відбувається одночасно в середньовіччі та в сучасному світі, але це все в проекті.