Європейські цінності – це передумова до швидкого розвитку та вдосконалення процесів на усіх рівнях, зокрема – розвитку малого та середнього бізнесу.
Досвід компанії Ескада-М, виробника шпонованих плит №1 в Україні, це підтверджує.
Саме ідею розвитку і сповідує команда, постійно навчаючись у найкращих світових спеціалістів і вдосконалюючись, впроваджуючи світові стандарти операційної ефективності (KAIZEN, TOC).
Дмитро Патіс – один із співвласників компанії Ескада-М, відповів на запитання нашого кореспонента під час Круглого столу: «Малий та середній бізнес в Україні: наявні можливості та перспективи розвитку” в Українському кризовому медіа-центрі.
– З чого все розпочалось?
– Ми, я і мої два брати, заснували компанію в 2007-му році, перед кризою, до того ми займалися реалізацією ламінованої фанери.
Ми зрозуміли, що в Україні треба щось міняти, бо меблева галузь буде розвиватися, і потреба в шпонованій плиті буде рости.
В Україні тоді не було виробників шпонованих плит, і ми пішли в цей бізнес.
Ми зрозуміли з перших
наших відряджень і відвідування виставок, що продавати шпоновану плиту в Європі – це нереально, бо там є дуже великі виробники з серйозним обладнанням, з високими зарплатами. Ми там – дуже мізерні гравці, які не можуть влізти в цей ринок, і нам треба було шукати свою нішу. Ми тоді не могли грати по-серйозному, бо ми були – з іншої ліги.
– А сьогодні?
– Сьогодні ми експортуємо в Швецію, Данію, Велику Британію, Білорусь, Польщу, Молдову, Швейцарію. Колись була Росія (з 2014-го року ми з ними не працюємо).
В Швейцарію ми стали постачати стільниці, їх збирають там і потім пишуть: “зроблено в Швейцарії” – це для них дуже важливо.
Ми постачаємо в дизайнерську компанію в Данії особливі столи, вірніше – тільки кришки, зборка йде у них. Датський дизайн, стільниця наша, метал теж наш.
В Польщу ми постачаємо деталі для меблів.
Я думаю, що всі вже чули, що ми робили офіс Фейсбука і там – наша шпонована плита, яка не горить. Ліцензію на лак, який не горить, дала нам датська компанія, вони нас дуже підтримали, бо ліцензія дуже дорога.
– Допомога держави є?
– За 4-5 останніх років стало набагато легше працювати, Ми отримуємо повернення НДС, Я вже не пам’ятаю, щоб у нас в компанії були такі серйозні перевірки, як були колись.
Те, що ринок сильно впав, і стало важче – це так. Але нам треба об’єднуватися, вчитися. Були з Степаном Кубівим в місіі в Ізраїлі, зараз готуємось до місії в Лондоні.
– В бізнесі легше разом чи коли кожен сам по собі?
– Я був генеральним директором Ескада-М, а тепер я пішов за свою мрією – став виводити членів Української Асоціації меблевиків на експорт, бо це треба робити, у нас є класні виробники.
Після того, як ми перемогли на виборах в Асоціації, вона зросла в три рази, в нас 200 членів, я думаю, що це майже 50% виробництва в Україні.
У нас є біля 10 дуже велих виробництв, і 190 малих і середніх підприємств.
Українські меблі йдуть більше ніж в 90 країн світу, за цей рік експортовано готових меблів на півмільярда доларів США.
– Чи є допомога європейських та американських партнерів?
– Нам дуже помагають, ми створили разом з ЄБРР бізнес-школу меблевиків в Рівному. Вона дала можливість об’єднатися, що в Україні дуже важко – з’їжджаються туди представники власного малого та середнього бізнесу. Це маленька бізнес-школа, вона триває 6 місяців, Те, що вона дала меблевикам, це – знайомствао одного з одним і відчуття довіри один до одного.
Зараз ми їдемо в Манчестер на виставку з US AID.
Я думаю, що нам допомогло те, що ми об’єдналсь в середині свого середовища, і разом нам набагато легше співпрацювати з фондами, великі допомагають малим, а малі допомагають великим.
– З якими проблемами доводиться стикатися?
Головна проблема – з України нема доставки, бо вона дуже дорога.
Роблять склади в Польщі, звідти доставляють.
Велика пролема – український дизайн – його не знають в Європі, він не розкручений, бо український дизайн – не авторитет у світі дизайну.
Є італійці – законодавці меблевої моди, вони диктують ринку, що гарно, що негарно. Ми – не з їх світу, ми не можемо диктувати. Є фірми, які створюють моду, впливають на моду, впливають на магазини, і це впливає на ринок.
Тобто – зайти на європейский ринок з українським дизайном займе дуже багато часу.
І одному дуже важко зайти в європейський ринок.
В нас є проблема мови, є проблема культури, ми не розуміємо середовища. Ми можемо скопіювати меблі, але не розуміти суті, чому там мода на саме такі меблі. Ми копіюємо, робимо, Світ змінюється, а
ми все ще перебуваємо в іншому контексті, і це займе багато років, я думаю.
Але треба “лупати ту скалу”, нам нічого не залишається!
К. Середняк